Наприкінці листопада відбувся Шостий Український Жіночий Конгрес «Цінності під час війни», який був присвячений викликам, що постають перед жінками під час війни, та цінностям, з якими українська та світова спільнота ці виклики долає.
Програма «U-LEAD з Європою», як один з партнерів Конгресу, ініціювала спеціальну подію в рамках заходу – панель присвячену темі: «Жінки в місцевому самоврядуванні». Роль жіночого лідерства, внесок територіальних громад у перемогу та вирішальне місце жінок в цьому процесі - було однією з головних тем обговорення.
«З початком повномасштабної війни представниці ОМС взяли на себе частково також й військову функцію. Це не лише зовсім нова роль, але й додаткова відповідальність, вміння працювати в стресових та часто важких обставинах, а також прояв лідерських якостей, відваги на місцях. Як ми побачили із прикладів, наведених в тому числі під час Конгресу, в українських жінок таких якостей вдосталь», - зазначила Катерина Коренькова, радниця з моніторингу Програми, яка координує напрям гендерної рівності в U-LEAD.
Ми маємо багато прикладів діяльності жінок-лідерок, які хочеться наслідувати та про які хочеться говорити, особливо під час війни. З цими жінками ми познайомилися під час Конгресу, з іншими - вже знайомі завдяки Мережі Жіночого Лідерства She-LEADs, яку створила Програма U-LEAD. Їх історії варті уваги та наслідування.
Адже попри військову агресію, обстріли, а іноді й загрозу власному життю, жінки-лідерки у громадах залишаються на місцях: приймають виклики воєнного часу, організовують волонтерські рухи, керують процесами відбудови зруйнованого, допомоги постраждалим та залишаються 24/7 на зв’язку з жителями громади.
Життя на кордоні: з перших хвилин війни – з громадою
Великописарівська громада на Сумщині була серед тих громад, що першими відчули на собі агресію сусіда, адже 24 вересня о 4 ранку, після атаки на митний пропускний пункт, ворожа техніка почала свій рух територією громади. Голова громади Людмила Бірюкова зізнається, що з перших хвилин війни ніхто не розумів як себе поводити, не було алгоритмів чи вказівок, а номери тих, хто мав координувати громади у таких обставинах – не відповідали:
«Довелося приймати термінові рішення та задавати тон громаді, щоб уникнути паніки та допомогти людям почувати себе спокійно, наскільки це можливо у тій ситуації. Залишалася на цілодобовому зв’язку, постійно інформувала населення про перебіг подій у соціальних мережах».
Пані Людмила згуртувала населення, організувала гуманітарний штаб для збору теплих речей та продуктів харчування, і вже 26 лютого волонтери Великописарівської громади повезли першу допомогу сусідній Охтирській громаді, яка постійно піддавалася обстрілам. Допомога сусіднім громадам продовжується й сьогодні. Під опікою великописарівчан – деокуповані громади Харківщини.
З перших днів треба було приймати рішення й щодо розбору руйнувань, розселення людей, допомоги тим, хто залишився без даху над головою:
«Війна принесла руйнування приватному сектору, бізнесовій інфраструктурі, соціальній сфері. І на сьогодні ми обстежили понад 700 об’єктів, які зазнали руйнувань чи повного знищення. Громада не була готова до нападу та обстрілів, ми не могли фінансово допомогти людям, які втратили житло, тож шукали їм прихисток у сусідніх селах, деяким надали адміністративні приміщення для тимчасового проживання», - розповіла голова громади.
Великописарівська громада має близько 50 км спільного кордону з країною-агресором і відчуває це: майже щодня відбуваються обстріли та провокації з боку ворога.
«Але настрої у великописарівчан оптимістичні, війна завершиться перемогою», - наголосила Людмила Бірюкова.
Попри постійну загрозу, громада втілює в життя заплановане до війни: нещодавно відкрили сучасне терапевтичне відділення, придбали рентген-апарат. Вже у грудні громада придбає новий шкільний автобус. В ньому є потреба, адже більшість техніки громади з перших днів війни відправили на фронт наближати перемогу.
«Наші люди об’єдналися заради перемоги. Кожен, хто залишився на своєму робочому місці, забув, керівник він чи спеціаліст, всі почали волонтерити та займатися тією справою, яка саме тоді була на часі. Вдячна підприємцям моєї громади, сільгоспвиробникам, працівникам селищної ради, кожному старості, який закривав і воєнні, і цивільні питання на ввіреній їм території. Разом ми величезна сила, яку не здолати», - зазначила Людмила Бірюкова.
Міжнародна підтримка громаді та інтеграція ВПО
У перші дні війни значна кількість людей була змушена покинути свої домівки та стати внутрішньо переміщеними особами. Люди їхали зі Сходу, з Києва, Чернігова, Житомира у пошуках безпечного місця перебування для себе та рідних. Їх зустрічали у Дніпрі, Черкасах, західних областях країни.
Мамаївська громада з Чернівецької області під керівництвом Наталії Катрюк прийняла значну кількість ВПО, має численні волонтерські ініціативи, налагоджує нові та залучає вже налагоджені міжнародні зв’язки, щоб забезпечити підтримку тим, хто її потребує.
«У перші дні війни прийшлося оговтуватися дуже швидко, дзвінки надходили майже цілодобово, люди їхали до нас. Ми прийняли близько 2,8 тисячі ВПО, а це близько 14% від кількості нашого населення. Ще 1,5 тисячі проїхали через нашу громаду транзитом. У нас густонаселений сектор та немає покинутих будинків, тож першим питанням стало розселення людей у садочки та школи, створення прихистків. Місць не вистачало – і тут відгукнулися наші ресторані заклади, людей заселяли у зали для банкетів. А коли перші місяці війни минули, постало інше питання – пошук місця для постійного проживання переселенців та їх інтеграція у життя нашої громади», - поділилася спогадами Наталія Катрюк.
Наталія розповіла, що у питанні пошуку постійного житла для переселенців була знайдена стара триповерхова будівля, яка потребувала капітальних вкладень. Заручившись своїми зв’язками з партнерськими та міжнародними організаціями, голові вдалося залучити на її віднову понад 6 млн грн. Відновлювали все: подачу води, електрику, санвузли, облаштовували кімнати, закуповували техніку. І вже 1 вересня цього року, громада відкрила цей заклад – Шелтер святої Ольги.
«З мешканцями Шелтеру ми уклали договори на проживання. Єдине, за що вони мають сплачувати самостійно, – комунальні послуги, а також самі опікуватися своїм харчуванням. Адже до цього моменту ми забезпечували їх сніданками, обідами та вечерями. Продовжуємо забезпечувати харчуванням їхніх дітей у дитячих садках та школах», - розповіла Наталія.
Як очільниця громади Наталія Катрюк переймається й питанням інтеграції переселенців та їхніх дітей у життя Мамаївської громади. За її повідомленням, серед дітей ВПО є і такі, що потребують стороннього догляду. Тому виникла ідея створити Центр реабілітації дітей на базі шелтеру:
«Ми вже облаштувати офіс за рахунок нашого бюджету та допомоги міжнародних партнерів. Відкриття плануємо 1 грудня. У офісі буде соціальне кафе, куди ми хочемо працевлаштувати молодих людей з числа ВПО. Плануємо залучити на роботу в офіс психолога, соціального працівника – також з числа ВПО».
Ще одним проєктом, який впроваджує Наталія, є створення соціального таксі. Нині громада очікує на міжнародну допомогу в закупівлі необхідного транспорту. Соціальне таксі курсуватиме раз на день територією всієї громади та здійснюватиме безкоштовний підвіз людей до центральної садиби, ЦНАПу, лікарні:
«Люди мають вповні відчувати турботу від нас», - наголосила голова.