«U-LEAD з Європою» докладала і продовжує докладати значних зусиль для підтримки українських громад під час війни. Ми адаптували нашу діяльність з розвитку спроможності до потреб воєнного часу і, серед іншого, з 24 лютого 2022 року надали понад 10 тисяч консультацій, які охопили майже всі українські громади. Ми активізували наші зусилля щодо сприяння міжнародній співпраці між українськими муніципалітетами та їхніми колегами в ЄС. Минулої весни ми також надали екстрену підтримку 333 громадам, надіславши їм понад 2500 генераторів, а також численні інші інструменти та матеріали, спрямовані на підтримку основних функцій місцевих державних служб і прийому внутрішньо переміщених осіб з окупованих і зруйнованих населених пунктів.

Сьогодні, через рік після початку повномасштабного російського вторгнення, ми взяли інтерв’ю у мера Тростянця Юрія Бови. У цій розмові він нагадає нам про жахи, через які довелося пройти його громаді, а також про сміливі вчинки та перші роботи з відновлення, що є прикладом ініціативності та відповідальності багатьох місцевих лідерів, які зробили внесок у незламність української державності.

Тростянець (близько 28 тис. жителів), що на Сумщині, був одним з перших населених пунктів, які окупували російські загарбники.

1. У цей день рік тому Тростянець був одним із перших населених пунктів, які захопили росіяни. Хоча нашій аудиторії відома справа Тростянця, чи не могли б ви все ж нагадати, що сталося у Тростянці 24 лютого 2022 року?
   
   Про вторгнення росіян я дізнався близько 5.30 ранку, був дзвінок одного зі старост, який знаходиться ближче до кордону. Він повідомив, що йде бій, дуже чутно постріли і стало очевидно, що розпочалось вторгнення на територію Сумської області. Фактично вже біля 11.00 російська техніка, більше сотні її одиниць, увійшла в Тростянець, оскільки дорога від кордону до Тростянця на той момент була беззахисна, на ній не було жодних військових сил. Єдине, що ми з нашими активістами встигли за ті декілька годин одну дорогу завалити лісом, а на другу вже не встигли, тому що фактично вже «нарвались» на колону російської техніки, яка вже в'їжджала в нашу громаду, тому не вдалось тут перешкодити їхньому просуванню.
   
   Другу колону ми затримали на дві доби, вони розгрібали ті завали дерев, боячись закладених вибухових пристроїв.
   
   Росіяни розмістились в Тростянці. Через декілька днів вони зайняли всі адмінбудівлі в центрі міста. Як потім вже було з’ясовано, саме Тростянець вони вирішили взяти як місце базування свого командного пункту багатьох підрозділів.
   
   Тому 24 лютого розпочалась окупація Тростянця і продовжувалась вона 31 день, до 25 березня 2022 року.

2. Однією з відмінних рис українського опору та гуманітарної підтримки протягом минулого року є те, що він дуже вкорінений та організований місцевим самоврядуванням. Як організовувався опір у Тростянці?
   
   Перше, що ми спробували зробити в перший же день – ми зібрали активістів в будівлі міської ради, за кілька годин до входу росіян в місто, і вирішили спробувати знайти зброю. В нас було близько ста бажаючих щось робити, але зброї не було. Жодного військового формування в нас не було в місті. Одна колона хлопців вирушила в Суми для отримання зброї, але не змогла її там отримати. А друга колона разом зі мною вирушила в місто Лебедин, і там ми спробували отримати зброю. Під вечір ми отримали 4 автомати.
   
   Ми почали активно надавати ЗСУ розвіддані, які постійно збирали наші старости, активісти, поліцейські, друзі, працівники міськради. Як виявилось, ця інформація була корисна і 81-ій бригаді, й іншим підрозділам, які пізніше підходили для звільнення Тростянця. Ми щодня літали квадрокоптером над Тростянцем і знімали всі позиції, блокпости, штаб росіян і показували нашим військовим.
   
   Завдяки тим розвідданим та нашим радіоперехопленням, інформації, яку ми надавали ЗСУ – був знищений російський командний пункт, за нашою інформацією, тут же знищено одного з їхніх генералів, і в той же день вони різко знялись з Тростянця в сусіднє село Боромля. Тому разом з ЗСУ фактично ми зірвали їхні плани ударом на випередження. 25 березня росіяни повністю знялись з міста і 137 одиниць техніки пішли з Тростянця.
   
   Окрім того, в час окупації перед нами також стояло завдання організовувати зелені коридори для містян для евакуації. Ми організували 4 зелених коридори і це радикально відрізняється від організації такого зеленого коридору в неокупованому місті. Кожен зелений коридор з раннього ранку нам треба було зібрати людей сарафанним радіо, бо телефонний та інтернет зв'язок тоді практично не працював. Пам’ятаю перший зелений коридор, коли нам сказали, що є домовленість на рівні області з росіянами, колона пішла, але по ній почали стріляти росіяни і колону двічі завертали назад в місто. Як виявилось, вони навіть не знали про погоджений зелений коридор. Тоді ми прийняли рішення змінити повністю маршрут, по іншій дорозі. Ми ризикнули, вели колону по телефону, колона вийшла з міста і потім ми по аналогічному маршруту ще зробили 3 коридори. Таким чином, нам вдалось евакуювати 2500 містян з цього пекла.

3. Як люди жили в той чай окупації?
   
   Звісно, що підприємства вже не працювали, адміністрація не працювала. Наші всі заступники перейшли на закритий режим роботи. Жили десь на інших, не своїх квартирах, в будівлю міськради не ходили на роботу, тому що вся площа була в російських танках, в будівлі сиділи російські офіцери і нікого не підпускали до будівлі.
   
   А люди були вдома. Хтось боявся вийти зі свого подвір’я.
   
   Ми організували випікання хліба у школах, в садочках, і роздавали це для містян. Випікали хлібці, всі залишки продуктів з запасів бюджетних освітніх закладах роздавали людям. Їжі та ліків катастрофічно не вистачало. Єдиний заклад, який хоч якось працював - це лікарня.

4. Минулий рік показав, що, пройшовши через величезні страждання, громади негайно спробували відновити основну функцію місцевих громадських послуг. За що в першу чергу взялося місцеве самоврядування Тростянця після відходу росіян?
   
   Навколишні села були деокуповані дещо раніше і потихеньку ми туди завозили харчі. Коли місто звільнили, там залишалось 12-15 тисяч людей, які були голодні. Перше завдання було – нагодувати людей. Задля цього в Гадячі ми збирали кілька днів фури з їжею і швидко завезли їжу в Тростянець. Люди, які брали в руки пачку макаронів, ледь не плакали від щастя.
   
   Друге завдання було – взяти під контроль всі адміністративні будівлі, підприємства, щоб не було жодного мародерства. Тому швидко ми сформували більш потужний загін територіальної оборони, донабрали людей додатково, видали зброю, поставили пости, чергових і запобігли мародерству на установах та підприємствах.
   
   Третє завдання – забезпечити безпеку людей, пересування по місту, адже росіяни залишили дуже багато замінованих об’єктів. Наше завдання було перевірити з військовими все, розмінувати будівлі, біля доріг, цвинтарі. Зустрічали журналістів, проводили та супроводжували, щоб ніхто не підірвався.
   
   Четверте завдання – відновити швидко системи водопостачання та енергопостачання. Крім газу, не працювало в місті тоді нічого. Треба було, щоби швидко працювали комунальники.
   
   П’яте завдання – організувати роботу наших гуманітарних штабів, для отримання допомоги та роздачі її містянам.
   
   Нарешті, потрібно було з житлом швидко питання починати вирішувати: когось селити в гуртожитку, когось в готелі. Таким чином, ми почали повертати людей на роботу, прибирати і вичищати місто.

5. Наскільки була зруйнована місцева інфраструктура?
   
   У нас в громаді загалом 1552 об’єкти пошкоджено, а деякі – зруйновано вщент.
   
   Лікарня суттєво пошкоджена була, залізничний та автомобільний вокзали знищені, 15 шкіл та садочоків пошкоджено, бібліотеки, стадіон, водогони, адміністративні будинки. Наприклад, з однієї лише будівлі міської ради ми викинули 4 тони металобрухту опалення, його потрібно було все вирізати та замінювати на нове, оскільки труби полопалися, коли нічого не працювало під час морозів і така ситуація була в більшості установ.
   
   І для всіх об’єктів потрібно було знайти оргтехніку, бо всі комп’ютери з міста росіяни покрали. З окремих частин волонтери у перші дні спромоглися скласти один-єдиний комп’ютер, на якому міг працювати апарат міської ради.

6. Як зараз у місті справи з опалювальним сезоном?
   
   Ми все за літо зробили та відремонтували і вчасно розпочали опалювальний сезон. Ми відновили всі котельні. 15 жовтня розпочали опалення. В нас лише зараз непрацюючі одна школа та один садок, які були суттєво пошкоджені.
   
   В лікарні, зокрема, ми встигли замінити 720 вікон. Ми дуже швидко розпочали робити ремонти в ЦНАПах, школах, садочках завдяки допомозі наших партнерів. Загалом по громаді на сьогоднішній день, близько 70% пошкоджених об’єктів відновлено.
    

7. U-LEAD також підтримував Тростянець у перші тижні після окупації. Як була отримана підтримка?
   
   Перша фура міжнародної допомоги зі Словенії надійшла нам за координації з боку U-LEAD. В цілому, U-LEAD допоміг багато в чому: передав нам 3 установки для фільтрації води. Також була допомога генераторами, технікою. Допомогли нам з навантажувачем, який нас дуже сильно виручив в той час і виручає донині. Паралельно допомога фахівців – U-LEAD зв'язував з іншими міжнародними фондами для надання допомоги.
   
   У березні-квітні 2023 буде будуватись корпус поліклініки зі швидкозбірних конструкцій – це GIZ нам допоміг.
    

8. Через війну багато людей покинули свої громади, щоб знайти безпечне місце для проживання. Проте також є повідомлення про те, що багато людей повертаються до деокупованих міст і сіл. Зараз, майже через 11 місяців після деокупації, скільки людей повернулося додому?
   
   У нас немає повної статистики того, скільки людей виїхало і приїхало. За відчуттями, за кількістю розданої гуманітарної допомоги за списками ми бачимо, що приблизно 5 000 мешканців виїхало з 20-ти тисячного міста. Повернулось зараз в громаду понад 90% з тих, хто виїхав. В цілому в громаді до вторгнення у нас було 29 000 населення. Люди повертаються здебільшого, але деякі залишаються закордоном.
   
   Наприклад, в нас в лікарні працювало 412 медиків і обслуговуючого персоналу, а зараз із тих, хто повернувся, працює 390 працівників. Тобто майже всі повернулись. 95% вчителів повернулись на роботу. Ми вже з квітня відновили роботу частини дитсадків. Школи відновили роботу з травня.
   
   Насправді, Тростянець сам прийняв багато ВПО (внутрішньо переміщених осіб): станом на зараз у нас їх 1506. Надаємо їм постійну допомогу – одяг, продуктову допомогу, предмети гігієни. До нас їдуть з Харківщини, Луганщини, Донеччини. Ми зараз влаштовуємо шість пунктів комплексного проживання ВПО. Близько 200 людей ми зможемо прийняти в ці пункти.
    

9. Які ресурси вам зараз потрібні для подальшої відбудови?
   
   Там, де було достатньо наших сил – ми все зробили! Місто живе. Фактично за 9 місяців ми налагодили повну життєдіяльність міста. Якби решта об’єктів були з не дуже великими пошкодженнями – ми би і їх зробили. Але там, де зруйнований п’ятиповерховий будинок з бюджетом відновлення 36 млн грн – в нас немає таких коштів зараз. Є розбиті після «прильотів» очисні споруди – ми не можемо їх самі відновити. По вартості ремонтів це надзвичайно дорого. Потрібно вже буде нові збудувати поряд. Це близько 100 млн грн і таких об’єктів біля десятка.
   
   Відбудова авто- та залізничного вокзалів – на це потрібно десятки мільйонів гривень. І не можна зробити лише ці 2 об’єкти, а навколо залишити багато зруйнованих будівель. Треба робити вже все комплексно, формувати іншу філософію інклюзивності, зручностей, європейського підходу до урбаністики та сучасного планування цих просторів. Наше завдання – не просто відновити те, що було, а зробити це за найсучаснішими стандартами, щоб Тростянець став містом ХХІ століття. Інше транспортне сполучення, інші каналізаційні мережі, тощо.

10. Яку роль відігравало місцеве самоврядування протягом минулого року?
    
    Сильне місцеве самоврядування мало важливе значення для стійкості України. Я би хотів запевнити в одному, що сьогодні потрібно довіряти місцевому самоврядуванню. Воно найкраще знає про те, що потрібно на тій чи іншій території. Досконало знають всі нюанси ситуації на місцях мери громад, які постраждали від агресії рф. Потрібно виходити на конкретні об’єкти з цільовою допомогою, а не загальною. Ми абсолютно відкриті, прозорі, готові звітувати і розуміємо, що це надзвичайно важливо.
    
    З власного досвіду скажу: якби не було самоврядування і активної громадськості – державі було би дуже важко втримати цю територію Сумщини. Децентралізація в Україні дала можливість сформуватись самоврядуванню як більш відповідальній і патріотичній силі, що проявляє ініціативу. Ми побачили реально повноваження підкріплені грошима і можливістю самостійно вирішувати справи в громаді. Менше втручання державних органів, більше інституційної свободи – шлях до яскравого майбутнього України.
     

11. Ваше послання нашій аудиторії.
    
    Дякую кожному, хто допомагає Збройним Силам України. Ми бачимо колосальну допомогу на всіх фронтах. Маємо продовжувати далі робити ці справи і допомагати. Кожен, хто допомагає військовим – молодець!
    
    І друге, я хочу подякувати нашим захисникам, які на фронті. Сьогодні багатьох з них вже немає в живих. Світла пам’ять нашим Героям.
    
    Ми маємо пам’ятати кожного і після нашої перемоги зробити все, щоб наші діти та правнуки також їх пам’ятали – в назвах вулиць, назвах шкіл, тощо. Я переконаний, що Україна вистоїть. Те, що ми показали всьому світу – це неймовірне відкриття. Зараз Україна виборює шанс на перебудову, відбудову, змогу стати кращою, ніж вона була, і це вже зараз відбувається.
    
    Ми можемо все найкраще увібрати у відбудові після війни, заради цього ми воюємо. Нам треба вистояти, перемогти і стати потужною європейською державою!